Багато інвесторів прийняли ризики війни і купують українські активи, — інтерв'ю з топменеджером Dragon Capital

Все трохи складніше. Якщо говоримо про цей показник, тобто про прямі іноземні інвестиції в Україну, то він складається з декількох складників. Один з них — інвестиції в капітал українських компаній, а другий — реінвестиція дивідендів. Тобто те, що в Україні зароблять на своїх підприємствах іноземні інвестори, вони тут залишають. Бо є обмеження НБУ на вивід дивідендів. Так от реінвестиції дивідендів починаючи з 2023 роки складають 75%-85% ПІІ. А іноземні інвестиції досить невеликі — в 2023 році становили $650 млн, у 2024 році — $940 млн, а за три квартали 2025 року — $470 млн. Тобто ці показники не свідчать про зміну тренду.

Тобто великих інвестицій немає?

Іноземні або українські компанії, які інвестують з-за кордону, проводять угоди на рівні нерезидент-нерезидент. Кошти не заходять в Україну. Відповідно, вони не потрапляють в статистику, яку веде НБУ.

В такому разі це не інвестиція в Україну?

Чому ж ні? За що вони платять гроші? За український актив. Коли його купують, приймають український ризик. Як приклад, покупка французьким інвестором компанії lifecell. Більше $500 млн, і це публічна інформація, він заплатив кому? Turkcell — продавцю.

Turkcell продав актив, гроші не зайшли в нашу країну. Але французький інвестор купив український актив. Тобто він інвестував в Україну, прийняв ризики.

Так от, відповідаючи на запитання, що ж відбувається з іноземними інвестиціями, з точки зору проведених угод, ми у 2024−2025 роках спостерігаємо пожвавлення. Угод стало більше. Починаючи від Lifecell, і це, мабуть, найбільша угода.

Bunge купила ViOil за $162 млн, Київстар (частина Veon) — Uklon за $155 млн, Orbico — дистрибутора Savservice у компанії Аснова Холдінг. Було декілька інвестицій в інфраструктурні активи, які здійснили іноземні компанії. Польський харчовий гігант Maspex купує виробника води Карпатську Джерельну.

Зараз ми вийшли приблизно на таку кількість інвестицій на рік, яку фіксували в 2021−2020 роках.

Інвестори прийняли ризики війни

В Україні вже п’ятий рік триває повномасштабна війна. Чому відбувається пожвавлення ринку M&A?

Інвестори, які укладають угоди, прийняли статус-кво, а саме ризики війни. І з точки зору їхньої стратегії, ці ризики прийнятні. Наприклад, іноземного інвестора зацікавив український ринок. Він бачить тут потенціал. Вартість активу його влаштовує за умови цих ризиків. І він пішов на цю угоду.

Ви брали участь в угоді з продажу Uklon компанії Київстар. Як трансформувався ринок M&A після початку війни?

Наприклад, з’явилися інвестори, у яких багато гривневої ліквідності.

І це українські інвестори?

Не тільки. Київстар — іноземний інвестор з точки зору власника цієї компанії, і зараз компанія ще й торгується на біржі. Тобто у неї є ще й інституційні власники. У власників Київстару є стратегія, яку вони планують реалізувати. В даному випадку — вихід за межі телекому, це інвестиції в так званий цифровий сектор.

Це трошки ширше поняття, ніж IT. Що собою представляє Uklon? Це IT-компанія, яка автоматизує поїздки, дає нам з вами мобільність. У Київстару є ціль заходити в такі швидкозростаючі цифрові сектори, і є фінансовий ресурс для цього.

У іноземних інвесторів теж є ціль. Наприклад, Bunge хоче збільшити свої потужності по виробництву олії в Україні. Яким чином це можна зробити? Побудувати завод або придбати діючий. Цей інвестор вирішив, що придбати діючий для нього є цікавішим варіантом, ніж будувати з нуля.

Є компанії, такі, наприклад, як Окко. Вони теж диверсифікують свій бізнес та йдуть в інші сектори, як-от у виробництво біоетанолу. Для цього потрібна сировина і вони купують рослинницькі компанії.

Що я хочу сказати? Всі інвестори, які укладають угоди, місцеві, іноземні, вони прийняли оцей статус-кво, що війна — це ті умови, під час яких можна розвивати бізнес. Але вони мають розуміти свої ризики і порівнювати їх з умовами угоди, з якістю активу. Або, наприклад, консолідують сектор. Якщо подивитися на угоду з Агро-Регіоном, де ми були радниками продавців, і покупець — це компанія, пов’язана з власником Kernel. Що вони роблять?

Веревський — стратегічний інвестор в український агросектор. Цей сегмент має конкурентні переваги на світовому рівні, незважаючи на війну в країні. Тому тут і укладаються угоди.

Чи відчуваєте зміну настоїв інвесторів через обережні прогнози, що війна може закінчитись цього року?

Ні. Зараз, як і у 2024−2025 роках, діють ті, хто готовий інвестувати під час війни. Решта чекають на завершення бойових дій. Можливо, якщо війна триватиме цей і наступний роки, інвестори, що очікували на її завершення, змінять свої погляди, і почнуть приймати український ризик.

Країни Азії стали конкурентами

Чи може повторитися історія 2007 року, коли в Україні спостерігався інвестиційний бум? Потім багато компаній отримали збитки.

Ми живемо в іншій реальності порівняно з 2007 роком. І я маю на увазі не тільки Україну, а глобальну ситуацію. Фінансові ринки суттєво змінились. Якщо у 2000-х Східна Європа була одним із ключових напрямків для інвесторів, то зараз вона — менш пріоритетна у глобальній алокації капіталу.

Зокрема, суттєво виросли економіки Азії — як Південної, так і Південно-Східної. Наприклад, ще у 2010-х економіка Китаю була в кілька разів меншою за економіку ЄС, а зараз вони є співставними за розміром. А якщо брати ширший регіон Азії, то його економіка вже значно перевищує ЄС.

Це означає, що інвестори мають більше альтернатив, і конкуренція за капітал суттєво зросла.

Тому я не думаю, що ми одразу побачимо пряме повторення сценарію 2007 року. Ринок став більш зрілим, а інвестори — більш дисциплінованими.

В Китаї темпи зростання економіки знижуються…

Так, темпи зростання Китаю знижуються, але важливо розуміти масштаб. Коли економіка такого розміру зростає на 4−5% — це все одно дуже суттєвий приріст у абсолютних значеннях.

Крім того, йдеться не тільки про Китай. Є Індія та інші країни Азії, які демонструють високі темпи зростання економіки і активно залучають інвесторів.

Якщо говорити про Європу, то інвестори залишаються дуже активними, але фокус різний. Західна Європа та Скандинавія — великі, ліквідні ринки, які продовжують притягувати міжнародний капітал.

Водночас у Центральній та Східній Європі частіше бачимо угоди, де ключову роль відіграють локальні або регіональні гравці. Наприклад, у Польщі такі компанії, як Maspex, консолідують ринок.

Ще один важливий фактор — це темпи зростання економіки. У 2007 році інвестори активно заходили в Україну, оскільки вона демонструвала високі темпи зростання ВВП — близько 6−7% на рік.

Для стратегічного інвестора ключові два фактори — це розмір ринку та темпи його зростання.

Якщо Україна після завершення війни зможе демонструвати високі темпи росту, ми точно побачимо покращення M&A активності, особливо у секторах, пов’язаних із відбудовою — наприклад, виробництвом будівельних матеріалів.

Але я б залишався обережним в оцінках і не очікував різкого інвестиційного буму одразу.

Ми вже почали говорити про привабливі індустрії. Як взагалі зараз оцінювати вартість активів в Україні? Бо у компанії може бути склад сьогодні, а завтра — через російську атаку його вже немає.

Ризики в Україні існували і до повномасштабного російського вторгнення. Зараз в певних ситуаціях застосовується дисконт. Такий самий актив, який заробляє ті самі гроші, наприклад, умовно в Польщі чи в Чехії, може коштувати дорожче, ніж в Україні.

Набагато?

Це залежить від бізнесу та сектору, наявності чи відсутності експорту, матеріальних активів. І багато залежить від рівня інтересу інвестора — чи він дуже хоче отримати цей актив, і чи є сенс платити за нього більше?

Чи реально українському бізнесу застрахувати свої ризики зараз?

Теоретично, такі механізми існують. У нас було декілька прикладів, в тому числі і наша компанія страхувала іноземні інвестиції. Але це не стало масовим явищем. Страхові організації, які надають таку можливість, наприклад, структура Світового Банку, дуже вимогливі до перевірки інвестора. І це складний процес. Тому переважна більшість угод з іноземними інвесторами без страховки — це інвестиції на свій страх і ризик.

Чи готові власники українських компаній продавати свої активи зараз? Та чи погоджуються вони з цінами, які їм пропонують?

Більшість власників не поспішають продавати бізнес, бо вони очікують, що ціна на бізнес може бути кращою після завершення війни.

Михайло Гранчак каже, що в деяких угодах застосовується дисконт через безпекову ситуацію в Україні / Фото: NV

Попит перевищує пропозицію

Чи зросте вартість активів після завершення війни? Ризик повторного нападу Росії залишиться.

Так, цей ризик залишиться. Ціна на активи залежить, зокрема, від кількості зацікавлених інвесторів. Вартість визначається тоді, коли ми провели угоду. Якщо є більше інвесторів, які зацікавлені придбати актив, швидше за все, можна отримати кращу ціну. Ми бачимо, що більшість українських власників очікує. А в деяких секторах спостерігаємо парадоксальну ситуацію: інвесторів на один актив декілька, а може бути навіть не два і не три, а чотири.

Що це за сектори?

АПК, рослинництво. Все залежить від розміру — чим більший актив, тим менше може бути покупців. Наприклад, у тому ж рослинництві вартість бізнесу, думаю, не гірша, ніж у 2021 році.

Які напрямки для інвестицій зараз найбільш привабливі? Та чи вірите ви в український miltech після завершення війни?

Почну, мабуть, з агросектору. Це привабливий напрямок, і Україна має тут глобальну перевагу як країна з високим потенціалом і умовами роботи. У нас працюють великі агробізнеси. Це теж унікальне явище. Агросектор однозначно цікавий для інвесторів, їх буде більше, особливо після завершенням війни.

Іноземних інвесторів не лякає заборона на покупку землі в Україні?

Ні, тому що є модель, за якою іноземні інвестори тут працюють. Подивіться на компанію Salic, наприклад. Це великий агробізнес, вони володіють компаніями, які орендують землю. Ми розуміємо, що у довгостроковій перспективі ринок землі в Україні буде повністю лібералізовано.

Агросектор менш вразливий до точкових руйнувань порівняно з виробничими активами, наприклад. Другий сектор — оборонний. Україна отримала і надалі отримує дуже круту експертизу на полі бою, як у самих технологіях, так і в методах виробництва. Ті ж безпілотники, в таких кількостях, як у нас, ніхто не випускав. Тому цей сектор буде цікавий і після перемир’я в Україні, особливо враховуючи, що геополітичне напруження у світі нікуди не зникає. Воно залишається як у Європі, і це пов’язано близькістю до Росії, так і в інших країнах світу.

Третій сектор — корисні копалини. Зокрема — рідкісноземельні метали. Європа та США хочуть диверсифікуватися від Китаю, який є основним постачальником цієї сировини. Якщо говорити про титан, то росіяни виробляють той продукт, який потім використовується в авіапромисловості. Це один із небагатьох продуктів, який не під санкціями, бо Росія є домінуючим гравцем на світовому ринку. Світ буде диверсифікуватися, і ми це бачимо в Україні. Ми вже фіксуємо тут перші угоди.

Енергетика в нас знищена, і зараз привабливо з точки зору економіки займатися альтернативною енергетикою: вітер, газ, батареї для зберігання, біоенергія. Це напрямок, куди всі пішли. Спершу усі будують, а потім буде відбуватися консолідація. Це наступний тип інвесторів, які купують готові проєкти. Вони заробляють менше, зате надійно. І цей напрямок теж буде розвиватися надалі.

У цифровому напрямку Київстар, напевно, зараз — піонер і виступає найактивнішим інвестором. В Україні цифровізуються різні сфери життя людей, бізнесу, і це перспективно.

Фінансовий сектор, зокрема страховий ринок, який має великий потенціал для зростання. Бо страхова виплата в Україні, порівняно з Європою, наприклад, за ДТП, може бути в 100 разів меншою, тобто потенціал ринку величезний.

А банківський сектор?

Український банківський сектор — добре капіталізований, і сильно цифровізований на відміну від країн ЄС. Ви це могли почути від людей, які поїхали жити до Європи і скаржаться, що не можна переказати кошти з картки на картку, відкрити рахунок просто в телефоні.

Його привабливість корелює з ВВП. Я думаю, на нас чекає консолідація. Треба також враховувати фактор, що український банківський сектор буде конкурувати за капітал з іншими регіонами світу. Умовно, технологічний банк десь у Східній Азії може бути привабливіший для інвесторів, ніж такий самий банк в Україні. Це не означає, що не буде попиту серед інвесторів. Але треба враховувати ці нюанси.

Чи готові українські власники до того, аби співпрацювати з інвесторами чи стратегічними партнерами? Завершення війни відкриє перед ними такі можливості.

Їм треба мати чіткіше бачення масштабування свого бізнесу. Мають бути здорові амбіції зростання і план розвитку. Він повинен бути агресивнішим, ніж багато хто зараз думає. Через війну, звісно, всі звикли розраховувати на свої сили, що означає - ти сам фінансуєш своє зростання, у кращому випадку береш кредит. Але щоб бути цікавим інвестору, маєш мислити масштабніше, агресивніше. І тоді інвестора можна знайти. Друге, що потрібно робити — платити податки і бути прозорим бізнесом, бо це впливає на інвестиційну привабливість. Третій фактор — бути відкритим до партнерства, це вже питання психологічно-ментальне. Наш український власник, дуже талановитий і сильний, пройшов через багато криз, звик розраховувати тільки на себе і не бачить переваг від партнерства.

Головне — домовитись між собою.

Мені здається, домовленості залежать від розуміння переваг потім, після завершення угоди. Бо якщо продаєш не весь бізнес, то ціна стає менш важливою. Бо коли продаєш весь бізнес, для тебе ключове питання — скільки грошей отримаєш за 100% своїх акцій.

Чи очікуєте на активність інвесторів цього року?

Так. Ми це бачимо навіть по початку року. Вже закрита угода з Агро-Регіоном, та з Tabletki.ua. Обидві тривали довго. Але це дві угоди вартістю $260 млн. Знаємо про угоди, які непублічні та обговорюються між інвесторами і продавцями. Тому я думаю, що цей рік буде досить жвавим з точки зору M&A.