Вікно можливостей. Як в Україні (не) працює «антиколомойський закон», а держава все ще ризикує найбільшим банком

Судові атаки на ПриватБанк уже мали б припинитися, а акціонер банку — держава — мав би не витрачати ресурси на захист. Проте колишні власники не просто вимагають компенсацій і оскаржують повернення кредитів, але й намагаються скасувати націоналізацію

Від моменту націоналізації найбільшого українського банку — ПриватБанку — минуло майже 6 років. Тоді головний акціонер банку Ігор Коломойський особисто попросив Кабмін викупити у нього та Геннадія Боголюбова проблемний банк. 

У 2018 році агентство Kroll підтвердило, що внаслідок масштабних шахрайських дій, мінімум протягом десяти років, із банку вивели щонайменше 5,5 млрд доларів. Після націоналізації держава докапіталізувала банк на 155 млрд грн. 

Через кілька років колишні власники передумали і вирішили повернути собі банк, заваливши суди численними позовами про визнання процедури націоналізації недійсною. Крім того, пов’язані з Коломойським і Ко компанії почали оскаржувати кредитні угоди й угоди застави, аби не повертати кошти банку. 

Загроза скасування націоналізації ПриватБанку могла б призвести до непередбачуваних наслідків для фінансової системи України і викликала неабияке занепокоєння західних кредиторів. Під їхнім тиском і зважаючи на неоднозначність рішень українських судів, два роки тому Верховна Рада ухвалила закон щодо «удосконалення деяких механізмів регулювання банківської діяльності» — більш відомий як «антиколомойський» закон. Він мав би убезпечити державу від спроб повернення банку колишнім власникам через різноманітні судові схеми.

Але навіть після ухвалення закону колишні власники не полишили намагань відібрати банк у держави. Загалом у судах різних інстанцій перебуває близько 500 позовів до ПриватБанку 

Чому суди між ексакціонерами і банком усе ще далекі від завершення, яка ціна питання та коли можна буде остаточно закрити «справу ПриватБанку»?

У ЧОМУ СУТЬ «АНТИКОЛОМОЙСЬКОГО ЗАКОНУ»

У травні 2020 року Верховна Рада ухвалила закон, який фактично унеможливлює повернення націоналізованих банків колишнім власникам. Насамперед його ухвалювали, щоб підсилити позиції держави у численних судових суперечках із колишніми власниками ПриватБанку.

Ухвалення закону, який не дозволив би українським судам повернути Коломойському оздоровлений ПриватБанк або через «зручних» суддів призначити компенсацію, було однією з вимог МВФ в обмін на подальшу фінансову підтримку. 

Закон передбачає, що колишні власники банків, інтереси яких були порушені через виведення фінустанови з ринку, можуть отримати відшкодування збитку лише у грошовій формі і за жодних умов не можуть претендувати на повернення акцій банку.

Також закон залишає право колишнім власникам у судовому порядку вимагати грошову компенсацію. Але при цьому позивачі мають надати докази, що їхні права були дійсно порушені, на основі висновків від одного з авторитетних міжнародних аудиторів так званої «Великої четвірки» (чотири найбільші аудиторські компанії світу).

Власне, розмір компенсації колишнім акціонерам також визначається міжнародною аудиторською компанією і має бути доведений у суді. 

Як показала практика судових процесів по Привату, за відсутності такого закону українські суди могли б приймати до уваги будь-які докази на власний розсуд, серед іншого й від ручних організацій, що дозволило б їм «намалювати» будь-яке рішення.

ПЕРШІ СУДОВІ СПРАВИ ЗА НОВИМ ЗАКОНОМ

Перше застосування закону відбулося через місяць після його ухвалення. 13 травня 2020 року Верховна Рада проголосувала за законопроєкт, а вже 12 червня Господарський суд Києва задовольнив клопотання «ПриватБанку» про закриття проваджень за двома позовами колишніх акціонерів про визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій фінустанови. 

Суд установив, що єдиним способом захисту прав позивача у цих справах може бути відшкодування збитків у грошовій формі.

Аналогічні позови до ПриватБанку і Мінфіну подали інші акціонери, кошти яких потрапили під процедуру bail-in (примусова конвертація зобов’язань банку в акції з подальшим їх викупом у власність держави). Серед них низка компаній і фізичних осіб, пов’язаних з основними власниками.

Позови також подали колишні міноритарні акціонери та колишні топменеджери ПриватБанку: Олександр Дубілет (раніше володів 2,7249% акцій), Тимур Новіков (1,3625%), Олег Гороховський (0,3236%), Володимир Яценко (0,3229%), Тетяна Гур'єва (0,2422%), Людмила Шмальченко (0,1614%) та інші.

Господарський суд Києва у значній частині позовів закрив провадження, застосовуючи норми «банківського» закону № 590. Таким чином суд першої інстанції програли Олег Гороховський, Олександр Дубілет і деякі інші колишні акціонери. Частина з них пішла в апеляційні та касаційні інстанції. 

Згодом суд у справі Олександра Дубілета, оминаючи «антиколомойський» закон, задовольнив апеляційну скаргу, відновивши справу щодо законності націоналізації банку. Зараз ця справа очікує на рішення Великої палати Верховного суду.

«Здебільшого, банк сподівається на правосуддя лише на рівні Великої палати Верховного суду. Наприклад, у справі Дубілета — навіщо чекати рішення Великої палати, щоб ухвалювати законні рішення? Є закон, у ньому чітко вказано, що робити, але суди роблять вигляд, що їм щось не зрозуміло і не застосовують закон», — зазначає адвокат Олег Лазовський, керівник судового напрямку ПриватБанку.

ПЕРЕД ЗАКОНОМ УСІ РІВНІ — АЛЕ Є РІВНІШІ

У деяких аналогічних справах суди вперто відмовляються застосовувати норми«антиколомойського» закону. Наприклад у справі за позовом ТОВ «Ревантіс», яка входить до групи «Приват» Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова.

Компанія у 2019 році подала позов до Господарського суду Києва, який визнав недійсними договори щодо купівлі-продажу акцій ПриватБанку. 

Державний банк і Кабмін подали апеляційну, а згодом касаційну скаргу з вимогою закрити справу на підставі норм банківського закону(«антиколомойського»).

У жовтні 2020 року Верховний Суд відмовивсязадовольнити касаційні скарги ПриватБанку й Кабміну про закриття справи та залишив без змін постанову Північного апеляційного господарського суду. 

Справу знову повернули до Господарського суду Києва, який 1 листопада 2021 року всупереч закону таки визнав недійсними договори щодо придбання акцій ПриватБанку.

«Суди, перш за все суди першої апеляційної інстанції, неправильно застосовують цей закон. Спочатку були спроби його правильно застосовувати, і суди закривали такі провадження, а потім Північний апеляційний господарський суд, який є апеляційною інстанцією до Господарського суду міста Києва, сказав, що застосовувати закон так, як прямо вказано в законі, неможливо», — пояснює Олег Лазовський.

7 жовтня 2020 року Верховний Суд ухвалив аналогічне рішення, як і в справі ТОВ«Ревантіс», щодо ТОВ «КС Груп». Скасована постанова була прийнята за клопотанням ПриватБанку на підставі «антиколомойського» закону. 

Крім того, у жовтні того самого року Верховний Суд закрив справу про вклади братів Суркісів у ПриватБанку без урахування «антиколомойського» закону.

Нагадаємо, Суркіси оскаржували обмін їхніх коштів у ПриватБанку на суму понад 1 млрд грн на акції банку, які пізніше за 1 гривню викупила держава під час його націоналізації. 

Суд вирішив, що доводи про застосування «антиколомойського» закону «слід відхилити, оскільки провадження у цій справі підлягає закриттю на інших підставах».

Загалом у банку зараз близько 500 судових спорів із колишніми власниками, колишнім топменеджментом і компаніями, що пов’язані з такими особами. Усі справи пов’язані з націоналізацією.

Чому ж суди по-різному трактують норми закону?

Керівник судового напрямку ПриватБанку вважає, що позивачі використовують різноманітні процесуальні порушення, щоб слухання справи потрапило до «зручного» судді.

Зокрема, так звані судові каруселі, коли подається декілька однакових позовів із дефектами, а потім дефект виправляють лише у потрібного судді, а інші судді зобов’язані закрити провадження. Або подають низку позовів, а судовий збір платять лише там, де випадає лояльний суддя.

«І потім уже цей „зручний“ суддя, попри ісі законні намагання банку закрити такі провадження через процесуальні порушення, не лише не робить цього, а повністю задовольняє всі клопотання і сам позов. Це дуже розповсюджено у всіх судах Дніпра й у Господарському суді міста Києва, де є декілька суддів, на яких чомусь дуже часто розподіляються такі справи і які потім розглядають їх виключно на користь пов’язаних осіб із чисельними процесуальними порушеннями», — каже Олег Лазовський.

Він додає, що про всі ці порушення банк згадує під час апеляційного і касаційного оскарження та звертається до інших органів зі скаргами на суддів. Але це забирає час і коштує грошей.

Загалом лише на захист інтересів держави у судах із колишніми власниками ПриватБанк уже витратив більше 40 млн грн. Ці кошти банк змушений втрачати замість того, щоб перераховувати їх у прибуток держави або реінвестувати в модернізацію. 

ВІЙНА НЕ ЗАВАЖАЄ. НОВИЙ СПЛЕСК СУДОВИХ СПРАВ 

Уже під час воєнного стану колишні акціонери ПриватБанку реанімували в судах іще низку справ. Нещодавно Господарський суд Києва почав розгляд справи за позовом Ігоря Коломойського і кіпрської компанії Triantal Investments Limited, яким до націоналізації належали 41,7% і 16,6% акцій ПриватБанку. 

Позивачі хочуть визнати незаконним договір купівлі-продажу акцій ПриватБанку від 21 грудня 2016 року, скасувати його докапіталізацію та відновити себе у правах акціонерів на момент націоналізації. Що прямо заборонено «атиколомойським законом». 

Позов був поданий у лютому 2019 року, але розглядати справу по суті почали лише зараз через численні апеляції учасників.

Розгляд цієї справи був призупинений ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2021 року до отримання висновку Конституційного суду щодо«антиколомойського» закону.

1 липня цього року Касаційний адміністративний суд скасував ухвалу, яка зупиняє розгляд справи, і направив матеріали до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Також поновили ще одну справу за позовом бізнес-партнера Коломойського Геннадія Боголюбова. Він хоче, аби суд визнав недійсним із моменту укладення договір купівлі-продажу акцій ПриватБанку урядом у частині прав й інтересів, які стосуються його частки у 33,2525% акцій ПриватБанку.

Паралельно Triantal Investments Limited позивається до Нацбанку, щоб оскаржити призначення та результати інспекційної перевірки, що передувала націоналізації ПриватБанку.

Одним з останніх гучних справ стало те, що в середині серпня Верховний Суд дозволив забрати столичний готель «Мир» на користь компаній, які у банку пов’язують із колишніми власниками. Спроба відібрати будівлю офісу банку у Дніпрі вартістю понад 150 млн грн завершилася поразкою Коломойського, і Верховний суд поставив остаточну крапку у цьому питанні.

Зараз, за словами Олега Лазовського, на розгляді у Великій палаті Верховного суду перебувають дві справи, від результату розгляду яких залежать інші подібні справи. Перша — за позовом колишнього голови правління Олександра Дубілета. У цій справі Велика палата Верховного суду має надати висновок, як має застосовуватись«антиколомойський» закон усіма судами нижчих інстанцій.

«Зараз усі подібні судові справи зупиняються до розгляду цієї справи, адже всі чекають, що скаже Верховний суд», — каже юрист.

У другій справі Касаційний цивільний суд поставив питання до Великої палати, як саме має застосовуватися закон з огляду на те, що цим законом не передбачено взагалі звернення з позовами до банку. Але передбачено звернення з позовами до держави про стягнення збитків.

Банк із цим не погодився, оскаржив до Верховного суду, і зараз ці справи всі зупинені і питання на розгляді Великої палати Верховного суду. Її рішення буде обов’язковим для застосування всіма судами в аналогічних справах.

ЗАЙШЛИ ЧЕРЕЗ КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД

Менш ніж за місяць після ухвалення «банківського» закону група із 64 депутатів, частина з яких раніше відкрито діяла в інтересах Коломойського, звернулися до Конституційного Суду України з поданням щодо конституційності ухваленого закону.

Рішення КС поки немає, але через подання державному банку стало складніше відстоювати свої інтереси, бо деякі суди заморожують оскарження до рішення Конституційного суду.

У разі визнання закону неконституційним утвориться справжня законодавча діра, яка збільшить шанси колишнім власникам через зручних суддів повернути банк.

«Це буде підривом довіри до України з боку наших партнерів і теоретично може коштувати платникам податків утрати контролю над банком, а значить, ми втратимо як банк, так і можливість отримати відшкодування від Коломойського і Ко на суму як мінімум 3 млрд доларів у результаті суду в Лондоні», — уважає аналітик Dragon Capital Сергій Фурса.

Юристи ПриватБанку кажуть, що за умови дотримання норм законодавства такий сценарій виключений.

«На наше глибоке переконання, визнання закону неконституційним не є можливим. Закон є цілковито конституційним, і Верховний суд, розглядаючи справи, уже неодноразово це підтверджував. Це було і в справі родини Суркісів, яку розглядала також Велика палата Верховного суду. Тож процедура націоналізації є законною, цей закон направлений на захист інтересів держави і не обмежує в правах жодну зі сторін. Він лише визначає порядок захисту порушеного права, якщо особа вважає, що її право було порушене», — пояснює Олег Лазовський.

Судова система в Україні завжди була слабкою ланкою, яка роками стримувала потік інвестицій в Україну та підвищувала вартість міжнародних запозичень. Судові процеси навколо ПриватБанку поки що не переконують інвесторів у тому, що Україна наближається до верховенства права. 

Після ухвалення «антиколомойського» закону всі судові процеси щодо скасування процедури націоналізації в судах мали б припинитися.